7 грудня 1900 року народилася Катерина Білокур – видатна народна майстриня України. Її творчість належить до найкращих надбань української культури ХХ століття. Картини Катерини Білокур зігрівають душу, випромінюють добро, радість і щастя. В них присутня якась казковість і чарівність...

/Files/images/Білокур Кат.jpg

Я пропоную вам подивитися на чудові картини художниці - квіти неземної краси, якими захоплювався увесь світ, переглянути відеопрезентації, прочитати невелику статтю про її життєвий шлях. (Посилання надані нижче)

Півонії

/Files/images/kb-18.jpg

Катерина Василівна Білокур


В грудні 1900 року в забутому Богом і людьми селі Богданівка Полтавської губернії, в селянській родині народилася дівчинка Катря Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.
Катерина Білокур - плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Не отримавши навіть початкової шкільної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала, а душа прагнула чогось недосяжного.
"...Вже в молодості стала я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди - художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник. От я й сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду - і все!" - писала вона в листі до вищих органів влади та керівництва України в квітні 1950 року.

Вона не переставала твердити, що життя для неї без мистецтва - не життя. Отже, малювання для Катерини Білокур - понад усе, то її земна велика радість і небесна височінь. З усією перейнятістю - "буду художником!" - жила і творила.
Вона жертовно зреклась усього земного, буденного, всупереч прикрим обставинам виборювала особисте право на істину, а істиною дня Катерини Білокур змалку і до останніх днів, аж до передсмертного подиху залишилася малярська творчість.

Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні мистецьких наставників. Училася сама, починала малювати на фанері, пізніше навчилася ґрунтувати полотно, розводити фарби, робити саморобні пензлики. Починала вчитися малювати з портретів рідних, близьких її серцю людей.
Так, у перших її роботах видно намагання досягти подібності з оригіналом, але ще відсутня психологічна характеристика портретованих. Пізніше вже вияснюється зв'язок людини з природою, починає звучати тема хвали земній красі, яку Білокур персоніфікує з образом квітки. Художниця в подальшій творчості оспівуватиме красу земну - квітку.

/Files/images/Білокур 1.jpg

ЇЇ чисту душу гнітили й знищували заскорузлі патріархальні звичаї села, убогість, тяжка фізична праця, відсутність контакту з близькими людьми: "І чого ж воно їм, і рідним моїм, і близьким, і чужим, і всім, здавалося те малювання якимсь диким і недосяжним для жіночого розуму?"

З життєдайного джерела народної творчості розквітало малярство Катерини Білокур. За підвалину слугували йому пісні, казки, легенди, народне мистецтво. Вона захоплювалась орнаментами на предметах селянського побуту, на українських рушниках, але найбільше її вразливу поетичну душу зачаровували квіти, що райським розмаєм цвіли навкруг хати, на городі, на луках, на полях

Художня манера Білокур сформувалася ще на початку 30-х років і майже незмінною залишалася в усі творчі роки. Пензлики - саморобні, тоненькі - сприяли делікатному письму, мазочок на картинах рівний, деталі скрупульозно виписані, живописний шар прозорий, кольори від лесування ніби світяться. Суголосся барв на палітрі нагадувало соковитий рослинний килим, на якому виділяються голівки квітів з яскравими листочками, що зросли на благодатній українській землі. У вишуканій композиції "Квіти за тином" (1935) півонії, мальви, лілії з вологими від роси пелюстками, братки, ромашки, кручені паничі та ще безліч розмаїтих квіткових образів постають перед нами в усій своїй красі, пливуть у прозорому повітрі, сповнені пахощів і сили зростання, глибини соковитого тону і напівтону. Царює в цьому едемі гармонійний лад, де є місцинка кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку і де усе згадане.

Оволодівши майстерністю малювання, створивши власний індивідуальний метод зображення дійсності, Білокур прагнула показати свої картини знавцям, художникам.
Допоміг випадок чи доля усміхнулася їй - Катерина Василівна почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні Оксани Петрусенко. Спрагло захотілося подякувати співачці - розповісти про себе - ще й пучечок калини намалювала і надіслала разом з листом до Київського оперного театру. Оксану Петрусенко глибоко зворушив лист і малюнок, вона звернулася до Центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави.


І розпочалася дорога до визнання Полтавські художники тепло й щиро зустріли і Білокур, і її твори. А деякі з них, як ось Матвій Донців, залишилися впродовж усього життя її добрими друзями і порадниками.
У 1940-1941 роках на виставках у Полтаві та Києві експонувалися картини Білокур. Білокур нагородили поїздкою до Москви, де вона мала змогу побувати у багатьох музеях, ознайомитися з шедеврами видатних художників світу. Найбільше враження справили на неї твори в Музеї образотворчих мистецтв їм. О. С. Пушкіна та Третьяковській картинній галереї.
Але чорним круком прилетіла в українську землю велика трагедія - війна.
За свідченням самої художниці, у полум'ї війни загинуло 11 картин, згоріли разом з Полтавським музеєм.
У роки окупації вона майже не малювала. І все ж у 1942-1943-му створює одну з кращих композицій "Квіти на блакитному тлі", яку дарує Київському музею Тараса Шевченка. Після визволення України з новим запалом почала творити, хоч не вистачало фарб, полотна, - ця крайня бідність супроводжувала Білокур в усі наступні часи.

У кінці 40-х років Катерина Білокур намалювала немало майстерних композицій, що принесли їй визнання і долучили її саму до якісного звищення, оновлення мистецького процесу цієї доби.

Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою впливу і найвідоміших є картина "Цар Колос".
П'ятдесяті роки становлять вершину творчості Білокур. Вона відходить від феєрично-квіткових композицій і створює твори філософського звучання. Це був період високого мистецького піднесення і визнання. 1951 року у Москві на Другій декаді української літератури та мистецтва експонувалися твори К.Білокур.

У творчому доробку художниці варто виокремити її натюрморти. Найвідоміші з них - "Снідання" (1950), "Квіти, яблука і помідори" (1950). "Натюрморт з хлібом" (1956), "Натюрморт з колосками і глечиком" (1958-1959), "Натюрморт" (1960) - уславляють рідну землю, людину-трудівника і здобутки його праці.


Три картини Білокур - "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року. Тут їх побачив Пабло Пікасо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!"

У Білокур чимало картин із зображенням яблук, помідорів, кавунів, моркви, цибулі, слив, груш, часнику, буряків. Культ хліба панує в натюрмортах, виростає до рай символу. В цьому сенсі малярство художниці Білокур метафоричне.
У натюрмортах існує порядок, симетрія, ритми форм і об'ємів, ліній вертикальних і горизонтальних - свідчення про сувору формальну дисципліну, поєднану при цьому з ладом співзвучання барв. Твори художниці мають знаковий характер, несуть енергію високих ідей.

Графічні праці Катерини Білокур видають у ній серйозного, вдумливого дослідника натури, фіксатора суттєвих прикмет.
Спокійна впевнена лінія, тіні тушування, площини ясних плям видають руку художниці, яка впевнено долає труднощі графічного мистецтва. В автопортретах Катерина Білокур постає зрілим майстром високого класу.


В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою, що засвідчують численні композиції, зокрема "Багрянець осені" (1950-ті рр.)", "Гай" (1955), "Осінь" (1960), "Осінь", "Вересень" (1956), "Напровесні" (1958). Усі вони витримані в одному стильовому ключі - з налаштованістю на "реалії", передачу психології стану природи.
Художниця спізнала чари визнання, успіху, радощі від спілкування з друзями, однодумцями, котрі мешкали в Києві та інших містах, були для неї теплими промінцями серед гіркого буття. Чиста поезія і жива правда з роками поєднувалися в її картинах і листах, набували все відчутніших ознак і яскравіших характеристик.


Однак поцінування й уславлення званням народної художниці України майже нічого не змінило в щоденних життєвих ситуаціях: холодна хата взимку, хвороба матері й самої художниці, а найтрагічніше - постійна нестача фарб, а пізніше ліків. Вона просить, молить і державні установи, і знайомих, і друзів допомогти їй дістати це, але відгукувалися лише одиниці - і так тривало до кінця її страдницького життя.


Працюючи в ті часи, коли держава стежила за тим. щоб у літературі і мистецтві оспівувалася щаслива радянська дійсність, мудра Катерина Василівна знайшла свою дорогу: оспівувала правдиву красу рідної землі. Від неї вимагали твори про соціалістичну дійсність, а вона не йшла на компроміси - додати, змінити: "І до їх, до творів моїх, що-небіть добавляти і їх зміняти - не треба! не треба!.. Бо вони, хоч і свого роду, а все ж таки мають красу"
Два останні роки життя Катерина Василівна майже не працювала. Все гостріше, болючіше підступала страшна хвороба, полікуватися в лікарні не могла, бо хворіла мати, яку необхідно було доглядати.
Тяжко доживала свої останні місяці, тижні, дні на Землі геніальна особистість, одна з визначних постатей XX століття художниця Катерина Білокур. В 1961 році художниці не стало.

Велика посмертна слава прийшла згодом. Прийшов час на пошанування: картини художниці експонуються в музеях України; поставили три пам'ятники на її рідній землі: відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам'яті; в Києві з'явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження: створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.
І сьогодні в нашій схвильованій пам'яті історія життя і творчості Катерини Білокур - це найчистіша пісня серед тих пісень, які витворив наш народ упродовж багатьох віків свого волевиявлення. Воістину народна - в творчості, думках, покликанні, стверджуванні й світовій шанобливості до її Таланту.

У селі Богдановка, на площі перед школою стоїть гранітний пам'ятник. Біля підніжжя його завжди квіти, які так любила і так поетично оспівала в своїх творах художниця. Катерина Білокур по праву зайняла провідне місце в історії українського народного мистецтва як неперевершений майстер-співак природи і найдосконалого з її створінь - квітів.

Спливатимуть віки... Залишиться вічність, а в ній людська любов і пам'ять про величну і земну художницю Катерину Білокур з України.

За посиланням нижче – чудова відеопрезентація про непростий життєвий шлях геніальної доньки української землі Катерини Білокур
http://mirvol.at.ua/publ/69-1-0-328

Це посилання дає змогу переглянути ще одну відеопрезентацію – твори Катерини Білокур http://www.youtube.com/watch?v=q-OLEw5H-pE

http://www.ukrkolo.com/bilokur/ веб-галерея української художниці Катерини Білокур (текст російською мовою)

Кiлькiсть переглядiв: 487